Як правильно побудувати Хату?

Автор
Опубликовано: 949 дней назад (15 января 2012)
0
Голосов: 0
Хата  — слово яке вживається на означення традиційного українського житла. Зараз вживається як в традиційному значенні — певний тип будівель, так і на означення житла взагалі, перш за все сільських будівель.

Внутрішня площа хати, її забудова по всій Україні була схожою, хоча у кожній місцевості у внутрішньому інтер'єрі відбивалися як національні, так і регіональні особливості життя українців. Прообразом української хати були житла трипільців, що створили високу землеробську культуру на території України в неоліті.
Етимологічний словник Фасмера зазначає, що слово є запозиченням давньоугорської форми сучасного угорського слова ház («дім»), які на думку Фасмера походять від авестійського kаtа — «дім, яма». Франц Міклошич та Ян Чекановський вважають, що слово запозичене безпосередньо із іранських мов. [2] Інші вважають, що слово споріднене з нім. Hütte («курінь», «хижа») — цієї думки дотримувалися харківський вчений Г. Успенський та Д. М. Бантиш-Каменський. Академік А. Кримський і археолог В. Седов відстоювали думку про іранське походження слова.
[ред.]Конструкція

Конструкція хат досягла досконалості за багато століть. Покрівля хати-мазанки («дах») чотирисхила, як завжди робили ще наприкінці 1 тисячоліття південні і західні слов'яни. Хати завжди покривали «снопками», міцно зв'язаними пучками соломи. Залежно від регіону й особливостей місцевого клімату матеріали для зведення стін хати використовувалися найрізноманітніші: дерен, земля або глина, змішані з рубленою соломою (волькові або саманні хати), або ж солома, очерет, лозняк або хмиз, обмазані глиною. Іноді стіни зводилися з колод, покладених у зруб. [1]
[ред.]Внутрішній розподіл





Святкове вбрання хати рушниками.

Різний крам на миснику.
Внутрішню площу хати умовно можна поділити на робочу, обрядову і побутову:
робоча площа — піч, мисник, ложник;
обрядова — стіл на покуті;
побутова — це піл або ліжко, скриня, колиска, ослони, лава.
Стіни класичної української хати були побілені вапном. Німецький географ Йоган Георг Коль, перебуваючи в Україні 1838 року, писав:
« Українці живуть в охайних, завше підтримуваних у чистоті хатах, які начебто усміхаються до тебе. Господині не задовольняються тим, що кожної суботи миють їх, як це роблять голландці, але ще й раз на два тижні білять житло. Від того хати в Україні виглядають вельми чепурними, немовби свіжовибілене полотно. »
Хати часто розмальовували олійними фарбами у вигляді облямування навколо вікон і дверей з червоних квіток тюльпанів на зелених вітах. На кожній із стін — по вікну з фігурним хрестом посередині та два вінки над міжвіконням чільної стіни.
Стіни, вікна, двері, карниз печі, поріг були орнаментовані з використанням червоного, синього і жовтого кольорів, які містили у собі магічну та символічну інформацію.
Перед столом ставили ослін, тобто лаву на дерев'яних ніжках. Від печі до причілкової стіни на жердці зберігали побутові тканини і буденний одяг. Стіл завжди стояв у кутку, навпроти печі. Найсвятіше місце в хаті — покуття. Ікони на покуті прикрашалися засушеними квітами — чорнобривцями, волошками, гвоздиками, барвінком — і драпірувалися власноруч вишитими господинею полотняними рушниками.
Неодмінний атрибут української хати — дерев'яна окута залізом скриня. Скриня була власністю дівчини і супроводжувала її у всьому наступному родинному житті. Тут зберігалося святкове вбрання і повсякденний одяг, вінок, рушники, прикраси, а в прискринку (маленькій шухлядці вгорі, уздовж бічної стінки, для збереження різних дрібничок) — різноманітне зілля. У XVII—XVIII століттях скриню використовували як стіл.
]Зовнішнє оздоблення

Широко побутували в Україні настінні розписи. Проте вже на кінець ХІХ століття декоративні мотиви-розписи традиційного житла втратили свій символічний зміст. Прикладом кольорового оздоблення зрубних будинків є фарбування швів. На Лемківщині розмальовували на вхідних дверях «квіт» — своєрідну інформацію про склад сім'ї: гілка з листям барвінку символізувала жінок у родині, а гілка з зірками — чоловіків. Народжувалась дитина — домальовували гілку, а коли помирав якийсь член родини — малювали хрестик.[3]
Українська хата, як правило, виходила до вулиці причілковими стінами, тому декоративно оздоблювалися і фронтони, де часто дах завершувався фігурною оздобою у формі кінської голови, вона вважалася оберегом від злих сил. У деяких місцевостях на гребені з обох боків зустрічалося різьблене зображення змії, образ якої символізував вічність, мудрість і життя. Інколи фронтонові дахи прикрашалися великими розетами — символом сонця, зустрічались також зображення птахів, квітів.
Символіка

Трійця


План української хати




Васильківський С. І. «Козацький двір»

Число «3» традиційно стало складовою частиною символічного змісту хати. За вертикаллю житло ділиться на три частини. Три яруси житлового простору відігравали важливу символічну роль у взаємозв'язку обжитого простору з Всесвітом.

Верхній ярус житла — це зв'язок з небом, високою сферою світотворення. Сволок виконує роль охоронця оселі, лінії, на якій вона тримається і яку не сміють переступити злі духи.

Елементи середнього ярусу — стіни, двері, вікна, простінки — це проміжок між ідеалізованою небесною сферою і підземним світом. Вікна і двері виступали в ролі канатів спілкування людини з навколишнім світом, наділялися магічними властивостями оберегів житла. Людське середовище, яке зазнає змін, освоюючи обидва сусідні.

Нижній ярус (долівка, підпіччя, призьба) — це поєднання з Матір'ю-Землею, нижнім світом творення. Межа світу наземного і підземного.

У житловій кімнаті, як правило, було 3 вікна, на фасадній стіні — 3 отвори (двері та 2 вікна). Саме житло найчастіше було трикамерним:
сіни,
хата,
комора.

Вікно робилося на 3 шибки, а настінні розписи розміщувалися трьома горизонтальними смугами: середня визначалася висотою вікон, а дві інші — відстанню від вікон до даху та призьби. Традиційно українська хата мала троє вікон: покутнє, застольне та навпроти печі. У багатьох було ще маленьке віконце над піччю.
Вікна — «очі» хати, що освітлюють житло, «зв'язуючи замкнутий внутрішній простір з безмежжям зовнішнього світу».
Вогнище
Дім вважався житлом лише з того часу, коли спалахував у печі вогонь. Піч — це вогонь, вогнище, звідси поширена метафора — родинне вогнище. Вогнище було символом непорушності сім'ї, його збірним пунктом і святинею. У печі жив цвіркун — дух предків. Під час сватання піч виконувала роль обрядового символу. Дівчина колупала піч, благаючи захисту від родинного оберегу, після похорону трималися за піч, щоб не боятися покійника. Українці вірили, що піч любить домовик, має в ній своє місце. У хаті не можна було лихословити. Народне прислів'я переконує:
"Сказав би,та піч у хаті
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%B0%D1%82%D0%B0
Комментарии (0)
Наши партнеры

IУдачные арочные домики